Центром художнього зображення явища тоталітаризму в Барчиній прозі діаспорний дослідник Леонід Плющ уважає міф про Ящера (дракона). Він глибоко проаналізував цей мотив у романі "Жовтий князь", отже, ми додамо тільки деякі деталі. Зі змієм порівняно росіянина Отроходіна: "кружить змієм і мучить; ну, ящір і єсть! Йому "вгорі" нададуть велико-риб'ячу луску: ордени, "путьовки""; зі змієм асоціюються гріхи людські, а також спецпотяг на Колиму.

У цьому романі головним показником внутрішнього стану дійових осіб є очі. У притчі, що її читає Микола Катранник, Кривда виймає у Правди "очі - платою за дрібні кусники хліба". Найголовнішу роль цей мотив грає під час зорової "дуелі" між Отроходіним і Мироном Катранником у сільраді. Погляд росіянина пронизливий, "крізь очі, дрібні віконечка, побачили душі, яка повна відвертість їх здійсниться навіки; а до чого ж недобрі між собою, хоч значно ближчі, ніж здається з ворожнечі!"; він розпалився гнівом: дужим і диким; зіниці в найгострішому блискові звернені до селянина; його горючі очі ніби повсякчас пронизують подвір'я Катранників.

Про нього сказано, що пізніше, під час допиту щодо потира, "круглявий жовтар їв і колов очима при кожній відповіді" Мирона Катранника. Подібний опуклий вираз агресивного погляду буде пізніше вжито Баркою в романі "Спо-кутник і ключі землі", де підкуплений суд присяжних мов по-зміїному шипить очима, а їхні погляди, "ніби ядовиті гадюки, викинулися з очей" до обвинувачуваного Олега Паладюка.

Очі, особливо жовті, можуть показувати належність до Жовтого князя (голодомору) й бути одним зі складників того знаку, який диявол, за пророцтвом, ставитиме на людей. Так, розпорядник реквізиції хліба в селян має очі каламутні, недоспані й обпиті зі сизими обводами довкруги. Миколі Катраннику стрічається чоловік, дзьобатий і їдкий з лиця, як сірка, серед якої очі горять темною охрою, що аж палять хлопця; читаємо, що у лавці "Торгсіну" погляд продавця хліба впився в срібло іконки. У "Спокутнику і ключах землі" очі астролога є очами Ящура, себто Сатани.

Натомість Мирону Катранникові під час тої "дуелі" прийшла на серце "найтихіша мирність" ("Жовтий князь"). За нею досада, після почуття відрази до Отроходіна. Однак у нього, поступливого селянина, погляд терпкий, і така прихована сила якраз і бісить Отроходіна ("мужик "плохий""). У романі також указано на мученицьку лагідність очей інтелігенції, ясні й незвичайно спокійні очі сектанта Прокопа. Навіть владу смерті над людиною позначено через її очі: вони збільшуються, у них помітно скорботу й невідсвітність. І найбільше Отроходін радіє, що погасив-таки світло в очах селянина, заморивши його голодом.

Дзеркальною деталлю до образу очей є жовтий колір. Ця деталь наповнює ті картини кінця світу, що їх бачать селяни: "Сидить гостроокий хтось, ніби золотий, цілком литий, - з червонастим виблиском; в короні чудній і пишній одежі. Високо підноситься. Ребра схожі на верх брами, розчиненої так, що туди з низини на картині тягнуться люди без кінця і перерви: люди бідні - тягнуться під кліткову браму примарця і там зникають. Як вівці на бійні".

Ми дізнаємось, що виконавець волі звіра й сатани князює в жовтій одежі. Юродивий співає, що Жовтий князь рудою [кров'ю] запив свої жертви. Жовтий колір постійно характеризує Отроходіна: "Грозить обома руками Отроходін, говорячи, а його широкий золотий зуб, відтінений щербинкою поруч, аж жевріє, одночасно з товстими скельцями окулярів без оправи, при самих металічних зачіпцях".

Цей колір є ознакою керованості Звіром [біблійний "знак на чоло"]: блідо-жовта шкіра валіз злого товстуна у вагоні, який картає селян, що "тікають" од голоду на заробітки, розкішні жовті вуса голови комісії з вилучення церковного майна, мідяні заклацки на портфелях партійних "шишок", жовті вікна фабрики, жовтавий полушубок активіста, сірчано-жовті двері райвиконкому, руді шкірянки службовців, ржависто-брунатна бляха на даху установи, характеристика "огненна могила" земного пекла в урвищі; саме рудий Гриць проганяє малих Катранників з річки під час лову черепашок (порівняй у романі "Рай" вказівки на жовтопикого нападника з Тамбовщини на Іону Івановича й фразу: "А по золотому ланцюгу, обвинутому навколо дубового стовбура [комуністичної держави], по ланцюгу, з якого стікала кров і бруд, походжав червоноокий кіт пропаганди [фантасмагорія за мотивами Пушкіна] і муркотів найсолодші казочки для... [підкуплених] закордонних... [візитерів]".

Ця деталь може вказувати на нескорених, що приймають мученицьку смерть од голоду: перед смертю Микола Катранник став жовтий з обличчя ("воскований кістяк"), лоб обтягнувся: восковою сірістю віддавав, надмірно високий, під запалими очними ямками. Так часом виглядають тифозні. Старий Крілик пожовк з лиця - скоро помре. Мешканці міста жовті від недоїдання. Мирон Данилович стоїть, від страху мов черевики "прив'язані жовтою травою".