Реферат: Карибська криза, становлення руху неприєднання

Генеральний секретар ООН передав урядам США та СРСР декіль¬ка послань із закликом утриматися від дій, що могли б загострити ста¬новище. Зокрема, у телеграмі на ім'я М. Хрущова він просив наказати радянським кораблям, які прямували на Кубу, змінити курс. Уранці 27 жовтня радянською ракетою класу «земля-повітря» над Кубою було збито американський літак-розвідник. Військові радники Дж. Кенне¬ді запропонували негайно завдати Кубі повітряного удару. Президент ледве стримував натиск військових. Зі свого боку, радянські маршали підбурювали М. Хрущова до війни. В один із цих днів радянський лі¬дер одержав листа від Ф. Кастро, у якому зазначалося, що настав слуш¬ний момент під приводом самооборони назавжди покінчити з імперіа¬лізмом.
Розв'язка Карибської кризи залежала від двох осіб - Дж. Кеннеді та М. Хрущова. Вони активно спілкувалися через офіційні й неофі¬ційні канали. Московське радіо вранці 28 жовтня відкритим текстом передало послання М. Хрущова до Дж. Кеннеді. СРСР погодився за¬брати з Куби ракетно-ядерну зброю в обмін на гарантії США про не¬втручання у внутрішні справи Куби. Рішення передати послання від¬критим текстом по радіо було прийнято у зв'язку з тим, що не виста¬чало часу його зашифрувати і передати каналами зв'язку. Годинник, який відраховував секунди до війни, почав відлік перших секунд миру.
Супротивники виявили здатність до компромісу. Радянський Союз забрав з острова ракети й стратегічні бомбардувальники. У свою чер¬гу США з 20 листопада зняли блокаду Куби, гарантувавши невтру¬чання у її внутрішні справи, і погодилися відшкодувати СРСР втрату її бази ліквідацією своєї ракетної бази у Туреччині. Уроки Карибської кризи були взяті до уваги обома блоками. СРСР більше не загрожував застосуванням ядерної зброї у локальних конфліктах. Наприкінці грудня 1962 р. він висловився за мирне співіснування західної та ко¬муністичної систем.
З'явилися нові підходи до проблем світової політики. І хоча Мао Цзедун заявив, що, з огляду на величезне населення, Китай виживе в атомній війні і побудує на планеті комунізм, дані світової науки спрос¬товували таку можливість. Учені не бачили шансів для продовження життя на земній кулі на випадок термоядерного конфлікту. Вони вка¬зували і на неприпустимість радіоактивного забруднення планети внаслідок випробувань ядерної зброї. Мільйони людей страждали не¬виліковними хворобами через радіаційне забруднення. Тому 1963 р. СРСР, США та Велика Британія підписали у Москві Договір про за¬борону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі та під водою. До нього приєдналися понад сто держав світу.
У 1963 р. Генеральна Асамблея ООН скріпила своїм рішенням ра-дянсько-американську домовленість не розміщувати у космічному просторі будь-які об'єкти з ядерною зброєю або іншими видами зброї масового знищення. У жовтні 1964 р. Пекін уперше здійснив випробу¬вання власної атомної бомби і разом з Францією залишався поза ко¬лом держав, які підписали Московський договір.
Міжнародні відносини у другій половині 60-х років позна¬чилися посиленням конфронтації протилежних систем. Гостре проти¬борство виникло на Індокитайському півострові. Там у 60-х роках ДРВ активно організувала та підтримала партизанський рух на території Республіки В'єтнам. Комуністи намагалися силоміць возз'єднати дві в'єтнамські держави. США втрутилися у перебіг подій на півострові, прагнучи стримати поширення комунізму у світі. Розпочалась амери¬кансько-в'єтнамська війна.
Переважна більшість країн світу виступала за припинення війни Послідовну позицію у цьому питанні займав президент Франції Шарль де Голль. Під час поїздки по країнах Південно-Східної Азії він висло-вився за мирне врегулювання в'єтнамського конфлікту, першим кро¬ком до якого мало бути виведення американських військ.
Іншою «гарячою точкою» на політичній карті світу залишався Близь-кий Схід. Єгипетська армія, озброєна комуністичним блоком, прагну¬ла знищити Ізраїль. Впливовий лідер арабського світу Гамаль Абдель Насер заявив у 1967 p., що настав момент покінчити з Ізраїлем як дер¬жавою, «скинути його у море». Упереджуючи неминучий збройний виступ арабських держав, Ізраїль 5 червня 1967 р. розпочав війну проте Єгипту, Сирії та Йорданії. Військові сили Ізраїлю досягли значних успіхів. За шість днів боїв вони окупували сектор Газа і Сінайськжй півострів, східну частину Єрусалима, Західний берег р. Йордан. сирійське місто Ель-Кунейтра і розташовані поблизу нього Голанські висоти.
Після подій 1967 р. Москва та її союзники відновили збройний потенціал арабів. Окремі військові підрозділи СРСР брали участь у війні на боці арабських країн. Війна мала затяжний характер і тривала до серпня 1070 p., коли супротивники підписали угоду про перемир'я.
Після складної дипломатичної боротьби Рада Безпеки ООН на про-позицію Великої Британії у листопаді 1967 р. ухвалила резолюцію, яка накреслила шляхи встановлення «справедливого та міцного миру на Близькому Сході». Передбачалося виведення ізраїльських військ з окупованих територій, взаємна відмова від претензій і припинення війни між арабськими країнами та Ізраїлем, забезпечення свободи судноплавства у регіоні, досягнення справедливого врегулювання про¬блеми біженців, забезпечення територіальної недоторканності та політич¬ної незалежності усіх держав регіону.
Інтервенція СРСР і його союзників у Чехо-Словаччину 1968 р. усклад-нила міжнародну ситуацію і, водночас, показала всьому світові кризу ко-муністичної системи. «Празька весна» 1968 p., паростки демократизації політичного життя Чехо-Словаччини були розцінені комуністичними іде-ологами як наступ імперіалістичних сил. У середині липня 1968 р. у Вар¬шаві керівники п'яти держав Варшавського договору (СРСР, Болгарії, Угорщини, НДР, Польщі) засудили керівництво ЧССР. Пролунав заклик покінчити з «контрреволюцією», ввести до країни війська Варшавського договору/Радянські танки, підтримані військовими підрозділами Болга¬рії, Угорщини, НДР, Польщі, 21 серпня вступили до Чехо-Словаччини. Розпочалася збройна інтервенція під гаслом захисту соціалізму.
Акція 1968 р. у Чехо-Словаччині продемонструвала відверті наміри Кремля тримати під контролем процес внутрішнього життя країн Цен-тральної і Східної Європи. Такі дії були названі на Заході «доктриною обмеженого суверенітету», або «доктриною Брежнєва». На словах за-перечуючи наявність такої доктрини, Москва трактувала свої відно¬сини із східноєвропейськими країнами як колективну відповідальність за долю соціалізму. У 70-х роках залежне від СРСР становище керів¬ництва «братніх країн» щорічно підтверджувала практика кримських зустрічей з майже обов'язковим відпочинком лідерів комуністичних держав у Радянському Союзі. Свою роль у закріпленні таких взаємо¬відносин виконали і пільгові ціни на сировину та енергоносії, що над¬ходили до східноєвропейських країн із СРСР;
Інтервенція комуністичних країн викликала обурення світової гро-мадськості. Чехословацькі події посилили напруженість у Європі, за-свідчивши глибоку кризу в «соціалістичному таборі». Це, зокрема, виявлялося у суперництві за лідерство в комуністичному русі між Мос¬квою та Пекіном. Виявилися незгоди і щодо територіальних проблем, сталися збройні прикордонні сутички на китайсько-радянському кор¬доні. Конфлікт міг перерости у термоядерну війну. Тогочасний міністр оборони СРСР маршал Андрій Гречко запропонував завдати Китаю упереджувального ядерного удару. У суперництві за кордони Радянсь¬кий Союз мав вагомі аргументи — найновіші ракетно-артилерійські комплекси, після залпів яких китайські війська змушені були відсту¬пити. Напруженість у міжнародних відносинах на Далекому Сході три¬вала ще два десятиріччя.
Локальні збройні конфлікти були вкрай небезпечними для всього люд-ства. Супротивники, використовуючи найновіші види озброєнь, працю¬вали над створенням власної атомної бомби, На середину 60-х років по¬над 40 країн світу мали 600 атомних реакторів, що використовувалися для вироблення електроенергії, однак могли бути використані і для яде;: них досліджень. За цих умов невідкладного вирішення потребувала проблема заборони розповсюдження атомної зброї.
Впродовж другої половини 60-х рок .в завершилася підготовка проект-Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, і XXII сесія Генеральної Асамблеї ООН переважною більшістю голосів схвалила його. Він був ви-критим для підписання усіма державами з 1 липня 1968 р. і у берези: 1970 р. набрав чинності. Договір став значним успіхом миролюбних сил. Активною складовою цих сил була впливова міжнародна організація - Рух неприєднання.

Бесплатно скачать реферат "Карибська криза, становлення руху неприєднання" в полном объеме