Реферат: Лицарство


Рубрика: Всемирная история
Вид: реферат
Язык: украинский
Размер файла: 17 кБ

Скачать реферат

У Європі з 1100 року по 1300 рік виникло 12 лицарських духовних орденів. Найбільш життєстійкими, здатними проти¬стояти будьчому були орден тамплієрів, орден госпітальєрів і Тевтонський орден.
Тамплієри
«Татріе» у перекладі з французької означає «храм». Тому офіційною назвою ордену була така: «Таємне лицарство Хри¬стове і Храму Соломона». У Європі він мав іншу назву — Орден лицарів Христа. Відкіля ж узялася така назва? Справа в тому, що резиденція цього ордену була розташована в Єру¬салимі, на тому місці, де, відповідно до переказів, колись зна¬ходився храм царя Соломона. Лицарів називали не інакше, як тамплієрами.
1118—1119 рр. вважаються датою заснування цього ор¬дену. Він був створений дев'ятьма французькими лицарями, яких об'єднав Хуго де Пейнсон із Шампані. Протягом дев'яти років ніхто не чув про існування ордену. У 1127 році ці де¬в'ять лицарів повертаються до Франції, щоб заявити про жит¬тєздатність свого ордену. І вже в 1128 році орден офіційно визнається церковним Собором у Труа (Шампань).
Орден мав свій символ: білий плащ з червоним восьмикут¬ним хрестом. А печаткою ордену стало зображення двох лица¬рів, які сидять на одному коні. Це, очевидно, вказувало на бідність і братерське єднання.
Члени ордену зобов'язані були «по можливості піклува¬тися про дороги й шляхи, а особливо про охорону прочан». Вони не мали права вести світське життя, співати й навіть смі¬ятися. Дисципліна була дуже суворою. Лицарям належало дати три обітниці, яких вони повинні були неухильно дотримувати¬ся. Це обітниці цнотливості, бідності й послуху. Після цього неможливо було вслухатися наказу вищого за рангом. Посту¬пово орден переростав у бойову одиницю, що підкорялася лише Великому магістрові й Папі Римському. Великим магіс¬тром відразу ж був обраний де Пейнсон.
У результаті суворої дисципліни й беззаперечної слухня¬ності тамплієрам удалося домогтися організованості. У ре¬зультаті вони заволоділи величезними багатствами. Тампліє¬ри стали власниками корабелень і портів, не кажучи про чис¬ленні землі. До того ж у них був свій могутній флот. Доходи¬ло до того, що вони могли позичати величезні суми грошей монархам, що втратили своє становище, у результаті чого мали можливість впливати на державні справи. З історичних дже¬рел відомо, які саме тамплієрами були введені бухгалтерські документи й банківські чеки.
Лицарі Храму не цуралися науки, усіляко заохочували її розвиток. До того ж намагалися всі новітехнічні винаходи тримати в себе. Відомо, що, наприклад, компас, уперше вико¬ристали саме тамплієри.
Лицарітамплієри були вправними хірургами. Часто їм доводилося лікувати поранених, що, зрештою, входило до обов'язків членів ордену.
Тамплієри славилися своєю хоробрістю й досвідченістю у військовій справі. Тому в XI ст. їм була подарована фортеця Газа у Святій землі. Хоча однією з обітниць лицарів була обіт¬ниця послуху, що припускало й простоту в стосунках, однак тамплієри славилися своєю зарозумілістю. Саме вона й стала однією з причин поразки християн у Палестині. 1191 рік став роком загибелі або розпаду ордену Тамплієрів, які не змогли втримати фортецю СенЖанд'Акр.
Госпітальєри
1070 рік став роком заснування в м. Палестині купцем Мауро з Амальфи госпіталю для пронан до святих місць. З кожним роком госпіталь розростався, перетворившись через якийсь час у братство з догляду за хворими й пораненими. Воно почало набувати значення в найвищих колах, його пози¬ції стали міцними й непохитними. У 1113 році братство офі¬ційно визнається Папою Римським, перетворюючись на духов¬нолицарський орден. Братство почало називатися — «Орден вершників госпіталю святого Іоанна Ієрусалимського».
Як і в тамплієрів, у госпітальєрів були три обітниці: по¬слуху, бідності й цнотливості. За свій символ лицарі взяли білий восьмикутний хрест, розташований на лівому плечі чор¬ної мантії. Щоб засвідчити обітницю послуху, у мантії були зроблені дуже вузькі рукави, що показували, наскільки мало свободи в ченця. Через певний проміжок часу лицарі змінили колір свого одягу. Відтепер вони почали носити червоне вбран¬ня з хрестом, який був розташований на грудях.
Орден розпадався на три категорії. Тут були просто лица¬рі, капелани, службова братія. Главою ордену був проголоше¬ний Раймонд де Пюї, призначений Великим магістром. Щоб прийняти важливі рішення, лицарі збирали генеральний капі¬тул. З метою продемонструвати, що госпітальєри не прагнуть багатства й згодні його позбутися, члени капітулу повинні були віддавати Великому магістрові гаманець із вісьма динарами.
Протягом тривалого часу догляд за пораненими й хвори¬ми це й був одним з основних завдань ордену. Головний госпі¬таль, розташований у Палестині, уміщав близько 2 тисяч лі¬жок. Іоанніти безкоштовно допомагали біднякам, намагалися нагодувати їх, чим могли. Підкидьки й немовлята також не були обійдені увагою госпітальєрів. Що цікаво, умови для всіх, хто знаходився в госпіталях або притулках, були одна¬кові, незалежно від наявності або відсутності грошей.
Але незабаром пріоритети змінюються. Із середини XII сто¬ліття лицарі зобов'язані захищати прочан і воювати з невірни¬ми. Орден уже не бідний: йому належать землі в Південній Франції й Палестині. З кожним роком вплив іоаннітів зростає й стає практично рівним впливу тамплієрів.
Кінець XII століття не був щасливим для лицарів. Християні були вибиті з Палестини, й іоаннітам довелося пересели¬тися на Кіпр.
Незабаром вони втрачають практично всі землі в Європі. •Тоді вони вирішують знову спробувати своє щастя й приста¬ють до європейських берегів. Карл V, імператор Священної Римської імперії, дарує лицарям Мальтійський архіпелаг. З того часу іоанніти почали назватися мальтійськими лицарями.
Для вступу до ордену госпітальєрів з 1262 року треба було довести, що ти належиш до дворянського стану. Але з часом вимоги прийому до ордену змінилися. З'явилося дві категорії бажаючих вступити до ордену. Одна з них припус¬кала вступ за покликанням, а інша — за правом народження. Люди, що вступають до ордену за покликанням, повинні були тільки довести, що їхні предки не були ремісниками або ра¬бами. До ордену мали право вступити й монархи, які зуміли переконати всіх у своїй прихильності до християнства. Як не дивно, але Мальтійський орден відкривав свої двері також для жінок.

У лицарів Мальтійського ордену були свої обов'язки, яки¬ми не можна було нехтувати. Вони повинні були знаходитися постійно в казармах і покидати їх тільки з дозволу Великого магістра. У казармі лицарів, або конвенті, вони зобов'язані були провести не менше п'яти років. Конвенти знаходилися на острові Мальта — їхній основній резиденції. Також до обов'яз¬ків мальтійців уходило плавання на кораблях ордену протя¬гом 2,5 років, що мало назву «караван».
Минали віки, змінювалися відносини лицарів Мальтійсь¬кого ордену із зовнішнім світом. Середина XIX століття при¬несла свої нововведення. Мальтійський орден із військового став духовноблагодійним закладом. Він існує й донині, про¬довжуючи виконувати цю функцію, його резиденція розташо¬вана в Римі.
Тевтонський орден
Орден був утворений у 1199 році. Але лише через багато років тевтонцям удалося домогтися таких привілеїв, які мали їхні «брати»лицарі, наприклад тамплієри або іоанніти. Трапи¬лося це тільки в 1221 році. Як і всі представники духовнолицарських орденів, тевтонці давали обітницю цнотливості, бідності й послуху. У 1237 р. орден об'єднався з орденом ме¬чоносців. Об'єднаний орден мечоносців жорстоко винищував і грабував місцеві племена — литовські, латиські, естонські. Намагався він захопити й руські землі в XIII ст., однак князь Олександр Невський зумів 5 квітня 1242 р. розгромити ли¬царське військо на льоду Чудського озера.
Відмінністю тевтонських лицарів від членів інших орде¬нів було те, що до них належали тільки німці, а не представни¬ки різних національностей.
У.Німеччині дотепер існує Тевтонський орден.

Бесплатно скачать реферат "Лицарство" в полном объеме