Поезiя А. Малишка — глибоко лiрична, щира, безпосередня. Поет глибоко переживає те, про що пише. Його творам притаманна лiричнiсть, емоцiйнiсть, простота, прозорiсть змiсту. Тому однiєю з особливостей поезiї А. С. Малишка є її музикальнiсть. Поет був сам музично обдарованою людиною, мав чудовий голос (баритон), добре спiвав.

На слова А. Малишка написано понад сто пiсень композиторами О. Бiлашем, Платоном та Георгiєм Майбородами, Л. Ревуцьким та iншими. Це передусiм «Пiсня про рушник», «Учителька», «Ми пiдем, де трави похилi», «Київський вальс», «Стежина», «Цвiтуть осiннi тихi небеса», якi стали народними, принесли їх автору заслужену славу.

Неперевершена краса природи i повінь людських почуттiв, освячених коханням, лiричнi спогади про батькiвський дiм i фiлософiчнi мiркування про сенс людського життя — такий тематичний дiапазон пiсень А. Малишка.

Любов до пiснi в А. Малишка вiд його матерi. Вона спiвала разом із сином багато пiсень. Кажуть, нiхто з письменникiв не знав стiльки пiсень, як А. Малишко. А першi пiснi написав поет на пропозицiю О. Довженка ще в перiод ранньої творчостi до кiнофiльму «Щорс». «Богунська четверта» («Гей, за Десною люди веселi») звучить до сьогоднi. У роки вiйни спiвали його пiснi «Партизанська», «Як збирались хлопцi до загону».

Поєднання задушевних iнтонацiй, загальнолюдської теми материнської любовi, традицiйного народнопоетичного мотиву чекання сина поет вiдтворив у «Пiснi про рушник» («Рiдна мати моя»):

Я вiзьму той рушник, простелю наче долю,
В тихiм шелестi трав, в щебетаннi дiбров.
I на тiм рушниковi оживе все знайоме до болю,
I дитинство, й розлука, i вiрна любов.

Поет говорить насамперед про материнську любов, вiд якої немає у свiтi нiчого святiшого. А. Малишко змушує кожного згадати своє дитинство, молодi лiта, прощання з отчим порогом i матiр’ю, вiдтворити i бiль розлуки, i передчуття майбутнiх незвiданих дорiг, i материнську тривогу за долю дитини. Матiр вiрить у щасливу долю свого сина, тому дарує вишитий нею рушник, що символiзує життєву дорогу людини i материнське благословiння. Цю пiсню А. Малишко написав разом із композитором П. Майбородою.

Чудовi пiснi на вiршi А. С. Малишка написав композитор-пiсняр Олександр Бiлаш. Серед них слiд вiдзначити лiричнi пiснi «Цвiтуть осiннi тихi небеса» та «Стежина». Нi кiнця, нi краю немає стежинi людського життя, бо однi поколiння змiнюють iнші, але незмiнним залишається почуття вдячностi рiдному дому, отчому порогу. Роздумами лiричного героя про людське життя, його духовнi цiнностi сповнена пiсня «Стежина»:

Чому, сказати, й сам не знаю,
Живе у серцi стiльки лiт
Ота стежина в нашiм краю,
Одним одна бiля ворiт.

А. Малишко i П. Майборода оспiвали i працю скромної сiльської учительки:

Учителько моя, зоре свiтова,
Звiдки виглядати,
Де тебе знайти?
На столi лежать зошитки малi,
Дiтвора щебече золота, золота…

У спiвавторствi з П. Майбородою був написаний цiкл пiсень про Київ («Пiсня про Київ», «Київськi зорi», «Київський вальс»):

Знову цвiтуть каштани,
Хвиля днiпровська б’є,
Молодiсть мила, ти щастя моє.

У пiснi «Бiлi каштани» («Пiсня про Київ») поет прославив знаменитi київськi каштани:

Бiлi каштани —
Щастя моє.
Київськi ночi,
Зустрiчi в саду
— В серцi, куди
не пiду.

Темi кохання присвячена пiсня «Ми пiдем, де трави похилi»:

Ми пiдем, де трави
похилi, Де зорi в яснiй
далинi, I карiї очi, i
рученьки бiлi Ночами
насняться менi.

Ось такi вони, пiснi на вiршi А. Малишка. Щирi, емоцiйно наснаженi, сповненi любовi i теплоти.