Поему «Давня казка» Леся Українка написала в 1893 році. Основною темою твору є утвердження ролі поета й поезії в суспільному житті.

Яким же постає в творчій уяві славнозвісної письменниці провідник народних прагнень, талановитий провісник майбуття?

Зовнішність головного героя твору звичайнісінька:

На обличчі у поета
Не и ціла урода гожа,
Хоч не був він теж поганий,—
От собі — людина Божа!

Таким чином, авторка підкреслює, що талановита людина зовнішньо може й не відрізнятися від інших. Тож скарби духовності слід шукати у вчинках. Поезії співця приносили справжнє задоволення людям, бо допомагали у радощах та горі, «розходились по світу стоголосою луною».

Зростання почуття громадського обов'язку поета відбувалося поступово. Спочатку, в юності, в його віршах панував опис краси природи, чистих почуттів дружби й кохання. На крилах думки поет часто линув у світи «таємні надхмарні». Але пізніше, приглядаючись до людського лиха й перенісши фізичні страждання, намагався зброєю сміху знищувати кривду.

Поет мав дар впливати словом на думки й почуття інших людей. Спочатку він служив графові, завоювавши для нього віршами серце красуні та здобувши славу у походах. Але пізніше співець зробив вибір, спрямував гостре слово на боротьбу за свободу народу. Поступово його поезія набуває сатиричного спрямування. Нарешті постає питання: ...Чи блакитна кров проллється, Як пробити пану груди? Поет перетворюється у лицаря духу, захисника трудящих, що ставало досить небезпечним для графа, який запропонував співцеві безбідне життя та славу.

Деспот одержав таку відповідь: Не поет, хто забуває Про страшні народні рани, Щоб собі на вільні руки, Золоті надіть кайдани! Змалювавши образ незламного борця за народну справу, Леся Українка утверджує незаперечну думку: митець повинен спрямувати свій талант на служіння людям. До речі, в образі поета ми пізнаємо незламну постать дочки Прометея.