Творцями та зберігачами народного епосу були кобзарі.

Джерела свідчать, що за часів Київської Русі існували співці, які виконували твори на історичні теми, «співали славу» воїнам-князям. Кобзарі, нащадки леґендарного Бояна, й були охоронцями бойової слави народу. Багатьох із них віддавали у навчання до старих кобзарів ще хлопцями. Засвоївши науку, вони перебували на Січі як звичайні козаки. У вільний час вони співали для своїх побратимів. Дехто приходив до кобзи, підірвавши здоров’я, а найчастіше — втративши зір під час військових походів. Мандруючи містами і селами усієї української землі, кобзарі своїми піснями розпалювали праведний гнів проти поневолювачів, закликали молодь вступати до війська, прославляли гетьмана Богдана— «батька козаків».

Кобзарство — це своєрідне явище української народної культури, видатне мистецьке досягнення запорозького козацтва. Наскільки творчість кобзарів насичена конкретним історичним матеріалом і вірно передає характер подій, можна переконатися, порівнюючи їхні твори з історичними драмами, що виникли саме в той час в українській культурі. Великий крок уперед у розвитку української драми зробив ще Феофан Прокопович, написавши 1705 року драму «Володимир», присвячену гетьманові Мазепі. Однак найрозповсюдженішою в Україні тих часів була так звана «вертепна драма».

Вертеп — це дерев’яна скринька у вигляді хатинки, переділена на два поверхи. Замість акторів виступали у вертепі ляльки, якими управляла людина за вертепом, що проголошувала тоншим або грубішим голосом — відповідно до ролі — слова персонажів. Українська вертепна драма складалася з двох частин: релігійної та інтермедійної. У релігійній частині, яка відбувалася на верхньому поверсі, переважали євангельські сюжети. В інтермедійній — на нижньому поверсі — виступали постаті з народного життя: козак, поляк, литвин, москаль, циган. Вертепні актори (зазвичай це були бурсаки), не маючи змоги відкрито проголошувати свої думки та мрії, користувалися «езоповою мовою», маскуючи за образами релігійних та історичних сюжетів проблеми сучасного життя народу.

Згодом цей скритий, завуальований стиль вислову будь-яких ідей мистецького твору сприяв появі в українській культурі унікального стилю, який і досі в усьому світі зветься українським, або козацьким бароко.

Наслідуючи високорозвинену та своєрідну культуру Київської Русі, українська культура розквітла та зміцніла у державі запорозьких козаків. Саме життєвість її основних рис забезпечила українському народу .можливість за тяжких умов соціального й національного гноблення під владою іноземних держав зберегти свою національну гідність.