Прочитав уперше тему твору, за якою потрібно написати твір, і вирішив, що тут все ясно і просто. У голові пролітали різні думки з приводу і без приводу. Хотілося відповісти на питання одразу: "Так, життя - це сон, бо третю частину свого життя ми проводимо у сні".

Правда, є такі ласі до сну, як я - адже я можу і люблю спати по 10 - 12 годин на добу (правда, не завжди це вдається), а це вже не третина, а половина життя. Моя маленька сестра, якій ще й року немає, тільки те й робить, що спить. То, виходить, що для неї життя - суцільний сон.

Спати - заняття приємне, до того ж, коли сняться гарні сни, поліпшується настрій. А ще деякі люди (наприклад, мої мама і бабуся) люблять заглядати до сонників, розшифровувати свої сни. Ми з батьком тільки посміювалися над ними, але тепер, прочитавши Кальдерона, я зрозумів, що сон може бути знаком, підказкою. Якщо людина вміє користуватися тими підказками, вона може бути готовою до зустрічі з проблемами, намагатися уникнути їх.

Це бук перший пунктик, над яким мене змусив замислитися Кальдерон. Драматург написав свій твір у XVII столітті, а проблеми, про які він пише, хвилюють людину XXI століття. То що ж виходить? Світ старіє, змінюється, розвивається, прогресує, а людина тупцює на місці!?

І це був другий пунктик, який, як то кажуть, був для мене "одкровенням". Я повертаюсь до Кальдерона. Про що ж іде мова у комедії?

Король Басиліо повірив знакам небесних світил, за якими він визначив, що його син, коли виросте, стане жорстоким тираном. Батько не хоче, щоб це сталося, і принц Сехізмундо проводить дитинство і юність у віддаленості, у спеціально, для нього збудованій вежі. Проходить час, король старіє, йому кортить перевірити власну прозорливість.

Сина усипляють і, прокинувшись у королівськім палаці, він бачить себе могутнім володарем. Він починає жити власними інстинктами, як звір, який знає тільки одне: хочу. Молодий король стає справді тираном, убивцею. Батько наказує знову його усипити і перевезти у вежу. Прокинувшись, Сехізмундо не розуміє, де був сон, а де - справжнє життя. Коли ж удруге йому випадає можливість вийти зі своєї "тюрми", він стає іншою людиною, він змінюється духовно. Він вдячний тому, що сталося колись:
О Небо!
Як добре, що ти забрало
У мене волю. Якби не це.
То мав би стати я тираном...

Принц робить висновки з того, що сталося з ним і не повторює власних помилок, які зробив, може, усні, але цього він точно не знає.

Кальдерону я хочу від себе подякувати - мені він теж відкрив очі на деякі речі: можна користуватись знаками, які приходять до нас з інших світів, але не забувати, що світила тільки показують, а людина вже сама вирішує, як їй переборювати труднощі, що можуть виникати у неї на шляху. Потрібно пам'ятати просте правило, яке як для того часу, так і для нашого, залишається актуальним: не роби зла іншим, будь мудрим і справедливим. Можна гарно одягатися, але бути звіром, а можна і у "звірячих шкурах" бути справжньою людиною.