Один з останніх творів, яким патріарх нелінійної прози Мілорад Павич попрощався з читачами і світом, «Паперовий театр» - це збірка з 38-и коротких оповідань різних авторів з різних країн. Усіх авторів вигадав Павич. Замість них він написав усі ці оповідання, в тому числі одне – від свого власного імені. Кожен вигаданий літератор – представник тієї країни, де виходили друком твори сербського письменника.

Україну представляє Аврам Хотько-Жалобов, столяр і авантюрист. Ще за радянських часів цей чоловік утік за кордон і приєднався до загонів Че Гевари. Нині він, за словами Павича, оселився у Парижі, де столярує і публікує оповідання під псевдонімами. Хотько Жалобов постійно повторював слова, прочитані десь, не згадати де, але ті слова колись урятували йому життя: «Твої наміри любі Господу, але справи твої – ні».

Якщо ви читали «Хозарський словник» - найвідоміше і напевно, найкраще творіння Мілорада Павича, за котре його автора висували на Нобелівську премію, ви одразу згадаєте, звідкіля ця фраза. «Хозарський словник» в українському перекладі видано харківським «Фоліо» 2004 р. Шукайте на стор. 225! Даубманус, перший видавець Lexicon Cosri (за легендою самого Павича) розповідає принцесі Атех про сон Кагана, в якому ангел з птахом на плечі мовив йому: “Твої наміри любі Господу, а справи твої – ні».

За що варто любити Павича – за вміло передбачені, проте несподівані для читача особисті асоціації. Не варто опиратись, якщо ви хочете невеличкого дива – просто не напружуйтесь, довірте свою свідомість, наче човен річці, - оповідачеві. Авжеж, для того, щоби не схибити, часом доволі «поїхати дахом»: наприклад, закохатись. Стан закоханості – найкраще, що вдається легко викликати Павичу в свідомості читача.

Не дивно, що найбільше люблять сербського чарівника жінки, які частіше од чоловіків послуговуються інтуїтивним інтелектом, простіше кажучи – живуть і мислять серцем. Особисто мені з усього «Хозарського словника» запала саме та фраза, яку повторює Хотько-Жалобов. А що, до речі, вам увижається в його прізвищі? Є якісь асоціації?

Коментуючи «Паперовий театр», Мілорад Павич обмовився, що не намагався переймати манеру письма, характерну письменникам тієї чи іншої країни, а волів додати літературі кожного народу певних звуків, яких в ній немає, але хотілось би чути.

Хотько Жалобов, відтак, розповідає легенду про Чорного писаря, який врятував цивілізацію давнього Єгипту. «Так, як існують родючі і не родючі роки, існує родючий і неродючий час. Я живу в неродючий час, але якщо ти помітиш, що час, в якому живеш ти – родючий, послухай моєї поради. Створи вузли в часі і тим принеси користь своїм сучасникам».

Яке послання зашифрував українцям Павич і якого звуку недостає українській літературі, а також літературам інших країн, належить відкрити кожному читачеві особисто, так само як і додати певної гармонії власному голосу - вибрати найулюбленіший твір. Мені найбільше сподобалось оповідання Жана Трестурнеля про сади, влаштовані таким чином, що збирають певні види співучих птахів. Виспівуючи певний мотив, птахи можуть повідати навіть заховану у віках таємницю.

Зокрема, назвати ім’я змовника і убивці замість страченої невинної жінки. Варто тільки прислухатись. Тож прислухаймось, які голоси пропонує додати до вселенського хору чоловік, котрий уже перейшов за браму добра і зла і розбирає на інших берегах оберемки упольованих снів.