Кривавою хвилею прокотилась громадянська війна по Україні. Брат убивав брата, батько вбивав сина, а син підіймав руку на батька. Мабуть, тим, хто жив у цей страшний час, здавалось, що прийшли останні дні світу: таким шаленим був вихор громадянської війни. Адже точилася вона на Україні з особливою силою: білі, червоні, петлюрівці і махновці — усі. боролись один проти одного, і, здавалось, не буде цьому кінця.

Тема громадянської війни звучала у багатьох письменників. Страшні сторони цієї боротьби відобразили Й.Бабель в «Конармії», М.Булгаков у «Білій гвардії». Не залишили поза увагою цю тему і українські письменники. Але здебільшого, окрім названих шедеврів, громадянська війна зображалась піднесено-романтично, і подавалась як боротьба правого діла (червоних) проти неправди і зла (усі останні).

Тож, можливо, ми б і не взнали ніколи правди про ці страшні дні, якби не роман «Вершники», написаний Ю.Яновським. Він теж відбивав певне соціальне замовлення: те ж саме зображення революції і громадянської війни як «боротьби народу за своє щастя». Але, як кожний справжній художник, Яновський (вільно чи мимоволі) дав нам повну картину того, що відбувалося тоді в Україні.

Страшну трагедію братовбивства відобразив письменник на прикладі роду Половців, які по волі випадку опинились по різні боки барикади. Уже перша фраза «Вершників» вводить нас у цей страшний світ: «Лютували шаблі, і коні бігали без вершників. Половці не пізнавали один одного, а з неба палило сонце, а гелкання бійців нагадувало ярмарок, а пил уставав, як за чередою».

Герої Ю.Яновського, зустрівшись на полі бою, не пізнавали один одного. Але це було лише в першу хвилину. Політичні переконання кожного настільки визначилися, що при зустрічі вони одразу ж ставали кровними ворогами.

Петлюрівець Оверко убиває брата Андрія — денікінського офіцера. Махновець Панас розправляється з Оверком. Від руки Івана — командира червоного загону лав загинути Панас, але той сам вкоротив собі віку. Таке страшне «подвійне коло» (так називається новела, що розказує про долю Половців).

«Тому роду не буде переводу, у котрому браття милують згоду»,— казав колись старий Половець своїм синам. Але знехтували сини батьківським наказом і загинули, тому що не було між ними ні згоди, ані простого родинного почуття. Загубилось воно на жорстоких стежках громадянської війни, перевівся рід Половців, ніби й не було ніколи на землі таких людей.

Політична, соціальна ворожнеча не повинна затуляти родинні почуття — до такого висновку можна прийти, читаючи роман «Вершники».