Світову славу одному з найпопулярніших шедеврів західноєвропейської літератури П. Зюскіиду приніс роман «Запахи. Історія одного вбивці» (1985). Цей твір, перекладенно 33 мовами, понад 10 років утримував позицію бестселера. В Парижі автор отримав премію Гутенберга за найкращий іноземний роман. У центрі цього твору - парфумер Жан-Батіст Гренуй. Перший крик немовляти не викликав у його матері радості й замилування, навпаки, вона покинула його помирати «між роєм мух, між тельбухами та риб’ячими головами». Проте дитина вижила, а матір відправили на ешафот. У дитинстві Гренуй (так його нарекла міська влада) для тіла «потребував лише їжі та одягу. Для душі йому не треба було нічого». Щирі й добрі почуття не мали для нього ніякого значення. Потворна зовнішність малого Гренуя розумова недорозвиненість контрастували з рідкісним талантом: йому були доступні найтонші відтінки мільйонів запахів: рослин, води, тварин, предметів, місць, людей.

Що таке щастя, Гренуй уперше відчув у тринадцять років, коли заволодів п’янким ароматом дівчини, задушеної ним. Того дня він дізнався, що він «Не хто інший, як геній; і що йото життя має сенс, і мету, і вище призначення… Він має бути творцем запахів. І неабияким. А найвидатнішим парфумером усіх часів.

Докорів сумління Гренуй не знав, і тому для нього не існувало жодних перепон для скоєння злочинів і привласнення всього, що він бажав. На шляху до своєї мети герой вчиться видобувати аромат спочатку із квітів, а потім із тварин. Але головним завданням Гренуя є оволодіння ароматами, притаманними молоденьким незайманим дівчатам. А для цього їх треба вбивати. Жертвами Гренуя стали двадцять п’ять дівчат. Після вбивства Лаури Ріші Гренуя заарештували, відбувся суд, який виніс смертний вирок злочинцю.

День страти Гренуя обернувся його тріумфом. Кілька крапель магічних парфумів, виготовлених з ароматів замордованих ним дівчат, змушують юрбу, яка збиралась роздерти Гренуя, не тільки виправдати, а й схилитися перед учорашнім вбивцею. Жан-Батіст Гренуй, «вийшовши із покидьків, калу та гнилі, вирісши без любові, живучи без людського тепла, тільки завдяки впертості та непереборному почуттю огиди, малий, горбатий,.кульгавий, бридкий, відсторонений, страховисько, як всередині, так і зовні, - він спромігся зробити себе улюбленцем світу. Та що там улюбленцем! Коханим! Шанованим! Обожненим!»

Стоячи перед ешафотом, Гренуй пережив найбільший тріумф свого життя. І він видався йому жахливим, бо герой не отримав з того жодного задоволення. Те, чого завжди так бажав, а саме, щоб інші люди його любили, було йому в момент його успіху нестерпним, бо він сам їх не любив, він їх ненавидів. І раптом Гренуй зрозумів, що ніколи не мав задоволення в любові, а завжди тільки в ненависть, тільки ненавидячи і викликаючи ненависть.

Гренуй іде з флаконом парфумів, які можуть дати йому владу над усім іншим, і з відчуттям, що його життя не має ніякого сенсу. Своє найвище і вимріяне досягнення він перетворює на спосіб зведення остаточних рахунків з життям, і дочекавшись темряви, коли навкруги цвинтарного багаття збирається паризький непотріб, він з’являється перед ним, попередньо обприскавши себе магічними Парфумами, і розбійники, відчувши непереборний потяг до Гренуя, розривають його на шматки і з’їдають. «За півгодини Жан-Батіст Гренуй до останньої кісточки з лику земного».

У момент смерті Гренуя відкривається стара, як світ, істина мистецтва - воно народжується з любові і воно живе любов’ю. Однак виявляється, що шлях цо любові закривається глухою стіною, якщо йдеться лише про бажання перетворити об’єкт любові на свою власність.