Одному з відомих французьких поетів-символістів XIX століття Полю Верлену доля відміряла небагато років життя: усього лише 52. Але життя насиченого, не завжди щасливого й спокійного. Натура пристрасна й неврівноважена, він дуже часто згинався під тягарем життєвих обставин, борсався і в суперечностях власної вдачі. 1 літературну стежку обрав не одразу. Закінчивши в Парижі, куди переїхала його сім'я після того, як його батько, військовий інженер, покинув службу, ліцей, Верлен вступає на правознавчий факультет університету. Але провчився там недовго. І спричинило це декілька причин: похитнувся матеріальний добробут родини, і, що теж не менш важливо, особливого захоплення юриспруденцією юнак не мав. Довелося стати дрібним службовцем.

Але в душі Верлен почував себе поетом, до того ж літературні нахили в нього проявилися досить рано — ще в дитинстві. Серед друзів-службовців знайшлися кілька юнаків, які теж цікавилися Літературою і писали самі. Вони утворили літературний гурток. Незабаром навколо відомого тоді поета Леконта де Ліля почали групуватися молоді письменники, прихильники його літературних принципів, до яких приєднався і Поль Верлен. Збірники, де видавали свої твори ці поети, називалися «Сучасний Парнас», відповідно й учасники цієї групи, одним із яких був Поль Верлен, увійшли в історію літератури під ім'ям парнасців. Слід, однак, зазначити, що серед літературних учителів Поля Верлена були не лише парнасці, а й поети-романтики. А особливо міцний вплив на формування творчого світогляду Верлена мав Бодлер. Він чи не найбільше важив для тематики творчості молодого поета, світосприймання й загальної атмосфери творчості.

Але в поетичній техніці Верлен пішов далі свого вчителя Бодлера і трохи в іншому напрямку. Уже в першій своїй збірці поруч із віршами наслідувальними знаходимо вірші, в яких своєрідність великого поета-лірика виявляється певною мірою. Це збірка «Сатурничі поезії», яка побачила світ у 1866 році й одразу здобула кілька схвальних відгуків, в тому числі і від відомого письменника Анатоля Франса, який написав на неї рецензію.

У 1868 році з'являється друга збірка віршів — «Вишукані свята», через два роки третя — «Добра пісня». Звичайно, ці збірки звернули на себе увагу, але переважно лише в літературних колах, викликали прихильну увагу навіть самого Віктора Гюго, але широкої популярності не мали. Проте стали досить помітним явищем у французькій поезії.

Наприклад, вірш «Поетичне мистецтво», що є ніби маніфестом символізму — літературному напрямку модерністського мистецтва, прихильником якого був поет.

Конкретні образи в поезії Верлена перетворюються на багатозначні символи. У цьому вірші П. Верлен протиставляє власні естетичні принципи поетиці реалізму, виступає справжнім новатором у поезії.

Найперше — музика у слові!
Бери ж із розмірів такий,
Що плине, млистий і легкий,
А не тяжить, немов закови.

Великого значення надає автор і мелодиці вірша, символу.

Люби відтінок і півтон,
Не барву — барви нам ворожі:
Відтінок лиш єднати може
Сурму і флейту, мрію й сон.

Поет уболіває за розквіт мистецтва як важливої частини духовного життя людей, за процвітання культури, причому поезії він надає першорядного, особливого значення, виділяючи її навіть з усієї літератури.

Щоб вірш твій завше був крилатий,
Щоб душу поривав — шукати
Нову блакить, нову любов,
Щоб мчав, де далеч непохмура,
Де чари діє вітерець,
Де пахне м'ята і чебрець,
А решта все — література.

Риси індивідуального, новаторського стилю П. Верлена помітні вже в ранніх поезіях, але протягом усього творчого шляху вони зазнавали деяких змін, трансформувалися. Важливою ознакою стилю Верлена є філософське осмислення теми. У П. Верлена — самобутні зображувально-виражальні мовні засоби, до яких належать передусім тропи, віршова форма, поетичні фігури. Для його поетики характерні образи-символи, наявність односкладних, але разом із тим достатньо насичених речень.

Неголосні,
Млосні пісні
струн осінніх
Серце тобі
Топлять в журбі,
В голосіннях.

У поезіях Верлена є оригінальні композиційні варіації, строфічні побудови, особлива форма вислову. Поет старанно дбав про відповідність композиції і змісту віршів, точності вислову, шліфував кожне слово. І з-під пера поета виходить яскрава, вражаюча лірична мініатюра.

Із серця рветься плач,
Як дощ іллється з неба
Від зради чи невдач,
Відкіль цей тужний плач?
О, хлюпотіння зливи
По крівлях, по землі!
На серце нещасливе
Спливають співи зливи...

У дні Паризької Комуни республіканець Верлен, «найчервоніший з червоних», за визнанням самого поета, був на службі в революційного уряду. А після падіння Комуни змушений був деякий час переховуватися: співробітництва з комунарами йому б не простили. Поет хотів видати збірку віршів громадсько-політичного змісту, але реалізувати свій намір йому не вдалося. І все ж у 1884 році, коли він видав свою збірку «Колись і недавно», Верлен включив у неї декілька поезій виразного соціального звучання. Це вірші «Солдат-орач», «Вовки», «Подолані», які свідчать про те, що антибуржуазна спрямованість світогляду поета знайшла відбиток і в його поезії.

Поява у французькій поезії Поля Верлена була явищем знаменним. Але слава й популярність прийшли до поета занадто пізно: вже на схилі його життя. Журнали видавали й перевидавали все, що виходило з-під пера прославленого поета. Швидко розходилися у книгарнях і ранні збірки творів поета, які довгі роки лежали незайманими на полицях. А після смерті Леконта де Ліля Поля Верлена навіть оголошують «Князем поетів». Проте сам Верлен дуже хворобливо сприймає свою запізнілу популярність, відгукнувшись на неї своїм віршем «Література» («Товариші мої по пресі...»).

Але найкраща пам'ять і шана Полю Верлену — це його поезія, своєрідна, оригінальна, справді новаторська, що являє собою цікаву сторінку в багатющій скарбниці світової літератури.