Коли ми говоримо про байдужість і порядність, то я відразу пригадую оповідання "Федько-халамидник". Письменник зумів яскраво змалювати різні типи людей на прикладі... дітей, Федька і Толика.

Волелюбний, невгамовний Федько був просто шибеником. Міг зламати піщані хатки, відібрати змія у дитини, а то й побити. І не було на нього ніякої управи: і батько лупцював, і мати переконувала - нічого не допомагало. Та щось у ньому є симпатичне: може, його сміливість, правдивість, безстрашність.

Зовсім протилежний йому - Толик, син заможних батьків, скромний, тихий, слухняний хлопчик. Він не чіпляється до дітей, до всіх ставиться з повагою і з ледь помітною зарозумілістю: все ж панич! І ось таких різнохарактерних хлопців звела на березі замерзлої річки доля. Федько стрибає з однієї крижини на іншу. Ось він падає у воду, ні, знову стрибок, він на березі. Толик теж захотів повторити цю витівку, але ж не зміг... "В цей час над сунула ціла купа льоду й одрізала Толика від берега". На березі всі завмерли, рятувати ніхто не поспішав, один Федько кинувся на порятунок. Проте сам опинився у крижаній воді. Тепер Федько прохав: "Толю, Толю!.. Подай палицю свою... Я вилізу..." Але крижину в цей час підбило до берега, й Толя, як стріла, зіскочив з неї...

Федько взяв усю провину на себе. Цей хлопець не тільки хоробрий, правдивий, а й добрий. Він знав, що за цей вчинок його виженуть з дому, відлупцюють, не пустять більше на вулицю. Але сталося страшне... він захворів і помер. А панич так нічого і не зрозумів, і коли труна зникла з його очей, він байдуже відвернувся і "побіг грати з чижиком".

Після того, як прочитаєш оповідання, стає сумно й гірко. Жаль, що Федько своїм життям заплатив за таку негідну, пусту істоту, як цей панич Толик.