Бертольт Брехт увiйшов в iсторiю нiмецької лiтератури як оригiнальний поет i прозаїк, теоретик мистецтва, але своєю свiтовою славою вiн забов'язаний театру. Драми Брехта завоювали собi сцени всього свiту. Раннi твори його пов'язанi з епохою Першої свiтової вiйни i революцiйної кризи в країнi. Наприкiнцi 20-х рокiв Брехт сформовує теорiю "епiчного театру", в протилежностi "драматичного". На його думку, щоб збудувати повну iлюзiю життя на сценi, мета театру повинна полягати не в тому, щоб актор повнiстю перетворився на героя, а актору треба грати роль i шляхом цiєї гри показати глядачевi, хто вiн, цей герой, щоб глядач замислився над порушеними проблемами. Головний принцип епiчного театру Брехта - "ефект очуження". Цей принцип передбачає незвичайне зображення звичайного.

Проблеми моральної вiдповiдальностi людини за все, що вiдбувається у свiтi, Брехт гостро поставив в драмi "Життя Галiлея". За жанром - це фiлософська драма, в якiй автор спонукає глядача до переоцiнювання свiтогляду, вiдчути вiдповiдальнiсть за все, що вiдбувається у свiтi. Дiя п'єси вiдбувається в Iталiї доби Вiдродження, а образ Галiлея стає символом перевороту не тiльки в науцi, але й в духовнiй культурi, в розумiннi людиною свого мiсця на землi i у Всесвiтi.

Галiлей так характеризує епоху Вiдродження: "...виникло велике жагуче прагнення - дiстатися до причин усiх речей... Кожен день приносить щось нове. Навiть столiтнi старцi вимагають, щоб юнаки кричали їм у вуха про новi вiдкриття, що земля є нерухомим центром свiту - вона рухається навколо сонця". Iсторiя життя Галiлея сама по собi драматична. Iнквiзицiя змушує великого вченого, щоб вiн зрiкся свого вчення. Є така легенда, що Галiлей не змирився i вигукнув: "А все-таки вона крутиться!" Брехт вiдкидає цю легенду i показує Галiлея, який зрiкся своїх переконань перед судом iнквiзицiї.

Та Галiлей уособлює вченого, який визнає тiльки одне - свою мiсiю служiння iстинi. Заради цього служiння вiн здатен зректися близьких i учнiв, терпiти голод i холод. Так, коли улюблений Галiлеїв учень Андре звинувачує свого вчителя у зрадi словами: "Нещасна та країна, у якої немає героїв", Галiлей вiдповiдає, що чесна та країна, що потребує героїв. У останнiх картинах Брехт змальовує Галiлея, який продовжує свою працю.

Бути героєм i померти легко, набагато важче покласти на себе вiдповiдальнiсть за увесь свiт, продовжувати працювати, навiть незважаючи, чи будуть коли-небудь використанi твої вiдкриття. У п'єсi стикаються рiзнi iдеї про долю людини, а сюжет побудований не тiльки на розкриттi значення творчостi людини, а й на усвiдомленнi самим героєм суспiльства i самого себе, свого призначення.

Я вважаю, що трагiчна доля Галiлея виявлена в тому, що автор поставив великi питання про долю науки, за яку так вболiває Галiлей, i проблему вiдповiдальностi вченого перед народом, перед iсторiєю. Життєвий шлях Галiлея для Брехта лише приклад, притча для поставлення великої соцiально-фiлософської проблеми. Уважний аналiз виявляє, що драма Брехта не зовсiм iсторична. Брехт бере вiдомий i популярний сюжет або iсторичний епiзод i вiдбудовує фiлософську притчу, щоб примусити читача замислитися над важливими життєвими питаннями.