"Талант мужностi i талант спiвчуття, без яких не буває справжньо го письменника, вищою мiрою був притаманний цiй людинi", - керувався пристрасним прагненням послужити рiдному народовi, обравши його героєм неперевершених новел. Саме життя пiдказувало йому теми й сюжети, а простi трудiвники, що жили поруч iз ним, ставали героями новел, повiстей i драматичних творiв. В основi всiх цих творчих доробок лежить зазвичай психологiчний конфлiкт. Але вони вiдзнача ються яскравою особливiстю: напруженi подiї змальовано оптимiстично, без розпачу й зневiри, залишаючи сподiвання на краще.

У такiм контрастi дiйсностi i людської надiї подано образ Тетяни з повiстi "Талант", що стала живим втiленням позицiї письменника: пiднiмаючись над болями i сумом, стверджувати радiсть життя.

"Талант" знайомить нас iз трагiчною долею молодої сiльської спiвачки, яку довели до самогубства надзвичайно складнi обставини життя в умовах самодержавства, буржуазно-помiщицького ладу. Письменник з глибокою повагою i симпатiєю малює образ вродливої, розумної i обдарованої вiд природи чарiвним голосом дiвчини. Мене зворушує її чистота помислiв i серйознiсть у ставленнi до свого таланту. Саме слово "талант" вiдкрило їй стiльки радостi, гарячих надiй i гордих сподiвань: "Дано менi малiсiньку iскорку святую... Малiсiньку-малiсiньку... I освiтила вона моє життя бiднеє, щастям нагрiла моє серце... Та хай погасне краща iскра в менi свята i хай буде марне моє життя й темної темнiше ночi, коли оддам її в наругу чи в болото втопчу!"

Та жорстока до селянських дiтей дiйснiсть нищить високi пориви. I ось - перший удар долi: стара помiщиця розiгнала театр через бруднi обмови, що камiнням летять у дiвчину. Талант Тетяни збезчещений, мрiя вбита, душа розтоптана. I тодi для зневiреної молодої спiвачки, що дiлилась з усiма найбiльшим своїм скарбом - пiснею, спротивився бiлий свiт; вона вчиняє самогубство. Задумавшись над цим, я дiйшов висновку, що в цiй розв'язцi закладено глибший смисл: не тiльки життя Тетяни згубила жорстока дiйснiсть, але й ту чисту i величну своєю красою пiсню, що завжди символiзувала душу української нацiї.

Незпроста всiх "...опалило, як огнем", коли селяни збагнули, що трапилося: загинула не просто "чужа, бачте, дитина, та ще й сирота" - замовкла пiсня, що розтопила людям серця, воскресила їх. Ми бачимо вибух народного гнiву пiд час похорону дiвчини: юрба рвалася ламати дверi на поповiм дворi. Селян об'єднало єдине велике почуття протистояння злу, палкий осуд несправедливостi. I над цiєю народною єднiстю прозвучали правдивi й пристраснi слова учителя Андрiя Марковича про те, як серед темної ночi в оцьому покинутому i забутому закутковi пiд убогою мужицькою стрiхою засвiтилася "божа iскра". Ця сцена, сповнена оптимiзму, розкриває iдею повiстi: незламнiсть невичерпних духовних сил обездоленого народу, що виступає заступником прекрасного у боротьбi iз соцiальним злом.

Iдея єдностi проти зла i сьогоднi є актуальною для нашого суспiльства, бо, на жаль, вади сьогодення значною мiрою впливають на громадськi й духовнi позицiї українцiв. Це - моя точка зору. I я вважаю, що тiльки об'єднавшись у своїх поглядах i прагненнях, ми зможемо досягти для своєї України щасливого майбуття.