Він був мудрець всім мудрецям на диво,
Навчав-бо щастя і навчати вмів...
Є. Плужник

Євген Плужник... Чи багато ми знаємо про цього оригінального і неповторного поета?

У мене в руках збірка віршів поета, видана з допомогою 3. Качуровського в далекому Мюнхені.

Гортаю сторінки збірки, читаю вірші, поринаю у світ малознайомого поета-українця. А через вірші поета окреслюється в моїх думах його життя.

Виходить, що Плужник «неголосним» був за життя, він був приречений на посмертне забуття, і тільки сьогодні визнаний поетом широкого гуманістичного болю й суму. Його життя було недовге й не багате на зовнішні події, літературна діяльність тривала всього десять років.

Разом зі своїми друзями він потрапив під нелюдські жорна сталінських репресій, що означали планомірне знищення української інтелігенції, був арештований у 1934 році, а в 1936 ропі помер від сухот у тюремній лікарні на Соловках.

Перша книжка віршів поета вийшла в 1926 році під назвою «Дні», друга - в 1927 році під назвою «Рання осінь». Друга книга і є останньою прижиттєвою; все, що ми маємо нині, друкувалось у Європі і прийшло до українського читача в роки демократизації.

Є. Плужник, крім творів ліричного жанру, писав романи, п'єси, сценарії для кіностудій.

У чому ж особливості лірики Є. Плужника? Поетичне кредо його - природність актора, що грає не якусь там літературну роль, а самого себе. Тому в його віршах мало абстрактного, а більше реального, індивідуального, переповненого переживаннями:

Чіткіші лінії і фарби спокійніші, -
благословляється на осінь, на дощі...
Десь журавлі в похолоділій тиші: -
Мерщій! Мерщій!
(«Рання осінь»)

Лірика поета вирізняється на тлі найдобірніших віршів 20-30-х років, бо тільки йому притаманне високе й складне мистецтво артистичного оперування складовими імпресіонізму, одного 13 найоригінальніших образотворчих мистецтв.

Вірші Є. Плужника складаються з 2-3, рідко 4-5 строф. Думки, втілені в строфи, напружені, схвильовані, гранично стислі, психологічно насичені, іноді вони нагадують вірші-плакати на газетно-політичні теми.

У все ж... Уже перші вірші засвідчують Плужника як співця сповненого трагічних звучань гуманізму, який проголошує ідею абсолютної цінності життя. А звідси - засудження братовбивчої війни, класової ненависті:

Притулив до стінки людину.
Витяг нагана...
Придивляйсь, дітлоха, з-за тину, -
Гра бездоганна.
(«Притулив до стінки людину...»)

У багатьох віршах ранньої лірики звучить несхитний протест проти жорстокості й безглуздого розливу людської крові. У книжці «На дні» поет висловив , свій погляд на проблему, окреслену суспільною пам'яттю.

І суть цього погляду вимальовується в епіграфі до збірки: «Як страшно! Людське серце до краю обідніло». Як уже говорилося вище, вірші поета мають своєрідну структуру, в основному це вірші-мініатюри. Проте кожен з них - лірична драма, у кожному сюжеті - безвинна кров, безвинна смерть, холодне вбивство, трагедія злочинно обірваного життя, нерозквітлої молодості.

Хто ж став жертвами революції та громадянської війни? Люди прості, добрі, люди з народу. Поряд з цими образами зустрічаємо у віршах поета образи свідомих, борців за революцію. Поет схиляє голову перед їх моральним подвигом:

Відбулось. Мета моя далека,
я такої смерті не боюсь!
(«Уночі його вели на розстріл»)

З віршами Є. Плужника в українську літературу ввійшов голос «загальнолюдської гуманності», милосердя, з яким ми вже зустрічалися в «Скорбній матері» П. Тичини, і в ньому поєдналися дві протилежні настроєності: трагічно-болісне переживання втрат і пристрасна віра в справедливе й людяне майбутнє:

Я знаю: перекують на рала мечі,
І буде родюча земля - це ця.
І буде так: пшеницями зійде кров
І пізнають, яка на смак любов. Вірю.
(«Я знаю»)

У другій збірці віршів Є. Плужник відходить від пафосу трагічного оптимізму і романтичної форми самопожертви в ім'я майбутнього. Тут присутній мотив примирення, автор хоче примирення з «осіннім спокоєм», він вітає цей спокій і навіть говорить «прощайте» пориванням молодості. У збірці «Рання осінь» відчутний вплив неокласиків:

Падає з дерев пожовкле листя,
день уже в обіди догорів, -
Кажуть, що вночі на передмістя
Осінь приблукала з хуторів.

Настрій ліричного героя «осінній». Та це й не дивно, адже у Євгена — туберкульоз, який вже перейшов у третю стадію, що й наклало свій відбиток як на спосіб фізичного існування, так і на поезію.

Вікно в садок, тож пахощі зела
Присмачують мені пригірклість ліків...
Скажи, недуго, де ти сил взяла
Маленькі радощі роздмухати в великі?
(«Рівновага»)

Під впливом самопочуття з'являється новий мотив у ліриці Є. Плужника: мистецтво як розрада, як складання віршів про марність віршоскладання:

Коли дійшов заранній біль розплати -
збагнув усю непереможність днів -
чи потребуєш час твій марнувати
на лад закінчень, суфіксів і пнів.

У другій збірці поета є й філософські вірші, героями яких виступають відомі особистості: М. Бажан, П. Тичина тощо.

Поезія Є. Плужника чекає свого дослідника. І перш за все - його синтаксис. Проте вже сучасному читачеві зрозуміло, що цей автор - вправний скульптор. У своїх коротких мініатюрах він завжди каже все і нічого не лишає на домислення читачеві.

Найстисліший підсумок своєї поетичної творчості він зробив сам у зверненні до читача, яке знаходимо на останній сторінці «Рівноваги». «Суворому судові сучасників» він протиставляє зважену оцінку нащадків, до яких завжди буде промовляти його спокійна щирість.